Історія Зарічного

    На лівому березі річки Стир розташоване одне з старовинніших поліських селищ міського типу, районний центр Зарічне. Зарічне знаходиться за 190км від обласного центру Рівного.
    Зарічне – колишній Погост, до 1946р. – Погост Зарічний. Перша згадка про поселення датується 1481 роком. Колишня назва селища походить від старослов’янського погост – “поселення “. Так називались центри сільських общин лісової смуги. Погост Зарічний – “поселення за рікою” (по відношенню до старіших поселень). Спочатку погост входив до складу Литовського князівства, а з 1569року до Польщі.
   Вигідне розташування Погоста, природні умови сприяли розвиткові сільського господарства, ремесла й торгівлі. В 1561 –1566рр. тут налічувалося 6 дворищ (20 будинків). Історичні обставини склалися так, що Волинь залишилась під польсько – шляхетським володінням. І лише після 1795р. Волинське Полісся було возз’єднане з Росією, а Погост Зарічний включено до складу Пінського повіту Мінської губернії. Погост Зарічний став державним володінням. До реформи 1861 року села, які входять нині до складу Зарічного не раз перепродувались поміщикам.
   За першим всеросійським переписом 1807 року в Погості Зарічному нараховувалось 108 дворів, 647 жителів, православна церква і синагога, декілька млинів і винокурний завод.
Економічне становище селян залишилося тяжким. Вони жили в страшних злиднях, селяни-кріпаки працювали на пана, обробляли й церковну землю. Підневільна праця селян була малопродуктивною. Землю обробляли сохою, косулею, дерев’яною бороною з дерев’яними зубами. Жили селяни в курних хатинах.
   Коли було скасовано кріпацтво, більша частина землі, ліси, луки та млини залишилися в руках поміщиків. Селяни викупили лише невеличкі наділи й змушені були, як і раніше працювати на поміщицьких землях, на заготівлі та сплаві лісу.
Погост Зарічний залишився глухим поселенням. Він знаходився далеко від залізниць, які будувались в цей час на Волині і Поліссі. Частина селян продавала свої невеличкі земельні наділи багатіям та куркулям і ставала постійними рол бітниками, взимку на лісорубах, а влітку на сплаві.
   Важким тягарем на плечі селян лягла перша світова війна. Більшість чоловіків мобілізували в армію. Скоротилася посівна площа, зменшилося поголів’я худоби і коней у селян, зросли податки та ціни на зерно й інші сільськогосподарські продукти. Селяни терпіли також від численних хвороб і відсутності медичної допомоги.
   Дізнавшись про перемогу жовтневої соціалістичної революції, населення почало ділити поміщицьку землю та майно. На початку січня 1918 року в селі проголошено владу Рад. Почала діяти Рада селянських депутатів. Але австро-німецькі війська разом з Центральною радою відновили буржуазно-поміщицький лад. Жителі Зарічного не мирилися з інтервентами. На початку 1919 року Погост Зарічний захопили петлюрівці, а згодом польські інтервенти. Жителі Зарічного опинилися в дуже складному становищі. Починався голод, поширювались епідемії.
   У навколишніх лісах формувалися партизанські загони, які виганяли з сіл окупантів і поновлювали владу народу. Влітку 1919 року в Погост Зарічний вступили війська Червоної Армії. Та в серпні польські окупанти знову захопили Зарічне. В липні 1920 року червоноармійці 12-ї армії вигнали польських загарбників з поліських сіл, у т.ч. й Погоста Зарічного. З 1921 року Погост Зарічний увійшов до складу Пінського повіту Поліського воєводства буржуазно – поміщицької Польщі. Разом з Польською армією в селі з “явилися поміщики.
   17 вересня 1939 року Погост Зарічний став радянським. З 1940 року Погост Зарічний стає центром сільради в Морочнівському районі Ровенської області. Відкрилася загальноосвітня школа. Весною 1940 року почали працювати клуб, хата-читальня, бібліотека. Відкрилися торгові точки.
Мирне життя селян Погоста Зарічного було перерване віроломним нападом німецько-фашистських загарбників. В серпні 1941 року гітлерівські окупували Погост Зарічний. У роки Великої Вітчизняної війни на території району діяв обласний штаб партизанського руху, видавалась обласна підпільна газета “Червоний прапор”.
   3 березня Погост Зарічний був визволений від фашистів. Тяжкі були перші роки відбудови . Фашисти знищили багато людей, зруйнували майже всі будівлі села. В Зарічному лютували висипний тиф, іспанка та інші хвороби.
   В 1946 році Погост Зарічний перейменований на Зарічне, а Морочнівський район у Зарічненський, районний центр перенесено з Морочно у Зарічне.
15 вересня 1946 року почала виходити районна газета “Червона зірка”. Лише за два роки в Зарічному споруджено 23 службових приміщень та 150 житлових будинків. Встановлено телефонний зв’язок з обласним центром , завершено монтаж радіовузла. В 1947 році введено в дію місцеву електростанцію. В 1947 році на основі хати-читальні була заснована районна бібліотека з книжковим фондом 436 примірників книг. В 1948 році в селі створено колгосп “Прогрес”, куди вступило 256 чоловік. 1951року до нього приєднався колгосп ім. ХХІІ партз’їзду. 1949 р. виник колгосп ім. Данова (з 1962р. – “Перемога”). З 1963р., коли Зарічненський район приєднано до Дубровицького, Зарічне стає центром селищної Ради. З грудня 1966 року воно знову – центр відновленого Зарічненського району.
    В 1967 році у Зарічне прибув перший поїзд, виділено багато коштів на будівництво автошляху Дубровиця – Зарічне.
   24 серпня стало переломним моментом для українського народу – проголошено незалежність України.
   Міцніє економіка, яка є базою для розвитку соціальної сфери, збагачення культурного, духовного життя мешканців селища.